В умовах державотворення і реалізації в Україні
нової парадигми освіти і виховання аксіологічний підхід до розв’язання основних
педагогічних проблем розглядається в педагогічній науці і практиці як один із
найбільш пріоритетних. Нові орієнтири та завдання формування особистості,
здатної дотримуватися принципів гуманності у взаємодії з навколишнім
середовищем, спроможної вивести людство зі стану глибокої екологічної кризи,
актуалізують проблему ціннісного ставлення людини до природи.
Необхідність ціннісного підходу до навчально-виховного процесу знайшла
своє відображення в основних положеннях Законів України “Про освіту”, “Про загальну середню
освіту”, Національної доктрини розвитку освіти України ХХІ ст., Концепцій
екологічної освіти України, Державної національної програми “Діти України”.
Зокрема, у Концепції екологічної освіти в Україні зазначається, що настав час
виховувати підростаюче покоління не в згубній традиції якомога більше брати від
природи, а в іншому, притаманному українському народові, гармонійному
співіснуванню з природою, раціональному використанні та відтворенні ії
багатства, у психологічній готовності оберігати природу як “цінність” всюди і
завжди.
Йдеться не лише про необхідність розширення кола екологічних знань
учнів, а головним чином про те, що серед імперативів екологічної поведінки щодо
природи має превалювати аксіологічна визначеність, оскільки в основі ставлення
особистості до навколишньго світу мають лежати її цінності, способи
взаємозв’язку свідомості і буття. Відтак, ціннісне ставлення до природи —
важливий компонент екологічної культури особистості.
Ідея формування в особистості ціннісного ставлення до природи має давнє
історичне коріння. Вагомий внесок у розвиток її загальних положень зробили А.
Дістервег, Я. Коменський,Макаренко, Песталоцці, С.Русова, Г.Сковорода,
В.Сухомлинський, К. Ушинський та ін. Стверджуючи необхідність досягнення
гармонії, вони пророче попереджали про небезпеку, що несе в собі нехтування
законами природи.
Загальною тенденцією розвитку сучасного людства є пошук нових механізмів
подолання екологічної кризи. Одним із таких шляхів вважається формування
екокультури підростаючих поколінь через освіту і виховання, наслідком і
результатом яких є дбайливе ставлення до природи. У порівнянні з навчальною,
позаурочна виховна робота має ширші можливості щодо формування нового типу
взаємин з природою.
Виділяють основні шляхи формування ставлення особистості до
природи: перцептивний, когнітивний, практичний. Відповідно, процес формування
дбайливого ставлення молодших школярів до природи має такий умовний алгоритм:
*збагачення
емоційно-ціннісного досвіду через відчуття
*екологізація інтелектуальної сфери
*організація екологічно доцільної діяльності в природі.
З метою визначення реального стану взаємодії молодших школярів з природою
було проведено дослідження і виявлено ,
що: лише 4,99% учнів виявили дбайливий тип ставлення до природи; 15,1%
- позитивно-зацікавлений тип учнів;
26,98% - негативно-байдужий тип; 52,93% - споживацько-руйнівний.
Ці результати відобразили, загалом, тривожну тенденцію зростання
агресивно-байдужого втручання школярів у світ навколишньої природи, якщо цей
контакт є поза педагогічним контролем.
З огляду на все це можна стверджувати, що молодший шкільний вік є
оптимальним для виховання любові до природи, дбайливого ставлення до неї.
Природа має бути представлена у виховному процесі не лише як матеріальне
середовище людського існування, а і як духовний живий естетичний об’єкт
почуттєво-емоційного пізнання.
Отже, визначимо головні завдання формування духовного ставлення до
природи:
*розвивати уявлення про цілісну картину світу
природи; сприяти усвідомленню учнем себе однією з інших рівноцінних складових
природи;
*стимулювати бажання сприймати й оцінювати
естетичні властивості природних явищ; розвивати естетичні почуття та здатність
переживати духовні стани в процесі споглядання об’єктів природи;
*формувати ставлення до природи в єдності
естетичного та розумно-практичного її використання;
*виховувати прагнення до дій та вчинків,
спрямованих на підтримку або збереження об’єктів природи.
Особливе значення у формуванні гуманного ставлення до природи має
приклад учителя. Інтерес педагога, його щире емоційне захоплення красою
природи, дбайливе ставлення до її об’єктів неодмінно передаються
вихованцям.
Щоб виховна робота досягла
мети, необхідно використовувати найрізноманітніші форми і методи.
Систематизувати роботу з
учнями, спрямовану на виховання ціннісного ставлення до природи можна за
допомогою таких психолого-педагогічних напрямів:
*створення в учнів позитивної емоційної спрямованості
на об’єкт природи за допомогою виразного демонстрування педагогом відповідного
особистого ставлення до ньoго;
*активізація сенсорної сфери учнів (уважно
роздивитися, доторкнутися, погладити, понюхати тощо);
*вправляння учнів у доборі словесних позначень
якостей та властивостей об’єкта природи, які підкреслюють його сутність та естетичну
значущість(епітети, метафори, порівняння...)
*створення умов для активізації в пам’яті
учня образу об’єкта природи, який сприймався раніше(унаочнення, оповідання
,бесіди...)
*моделювання ситуацій ототожнення себе з об’єктом
живої природи(ігрові вправи, ігри-драматизації...);
*вправляння у гуманних діях та вчинках щодо об’єктів
природи.
Щиру зацікавленість виявляють учні до змагань на кращий твір, розповідь,
живописне зображення на тему “Люба моя природа”. Проведенню таких заходів мають
передувати позашкільні індивідуальні завдання, які містять вимогу виконання
естетично та гуманістично акцентованих видів робіт:
*спостереження за певними об’єктами(явищами)
природи згідно з планом, запропонованим учителем, з подальшим обговоренням та
порівнянням вражень;
*фотографування, малювання фактів гуманного
ставлення дітей та дорослих до природи;
*заготівля матеріалу для виготовлення сухих
букетів, аплікацій,...
Завдання такого типу викликають у більшості учнів емоційне піднесення,
пов’язане з очікуванням зустрічі з природою, творчим натхненням, інтересом до
результатів виконання завдань однолітками.
З метою збагачення естетичних вражень дітей розроблено ігрові завдання,
тренінги.
ВІЗУАЛЬНІ
“Гірлянда з осіннього листя”
“Букет з осінніх
квітів”
“Подорож хмарами”
“Зимові скульптури”
АУДІАЛЬНІ
“Сумна музика осені”
“Пташина розмова”
“Звуки лісу”
ТАКТИЛЬНІ
“Моє дерево”
“Чарівний мішечок”
“Подарунки моря”
НЮХОВО-
СМАКОВІ
“Впізнай за смаком”
“Терпкий запах осені”
ПОВЕДІНКОВІ
“Хто кому потрібний”
“Впізнай за тінню”
Отже, виховання бережливого ставлення до природи — це
психолого-педагогічний процес спрямований на формування в
дитині екологічних знань та наукових основ природокористування, необхідних
переконань і практичних навичок, певної орієнтації та активної життєвої позиції
в галузі охорони, збереження і примноження природних ресурсів.
Процес формування екологічної культури учнів
початкових класів спрямований на розвиток і поглиблення системи наукових знань
про взаємозв’язок і взаємодію суспільства та природи, розуміння багатогранної
цінності природи для суспільства взагалі і кожної людини зокрема; вироблення
активної природоохоронної позиції; розвиток потреби у спілкуванні з природою та
її пізнанні, прагнення до активної практичної діяльності, удосконалення умінь з
вивчення , оцінки, покращення стану навколишнього середовища.
